Опубліковано: 2007.11.26
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Тетяна Бондар

***

В тій студні небо ноги мочило. Як дощу не було довго.
Або, коли Катерина відро одпускала до дна та викручувала нагору, припадало в тому згортку води і коло її вуст. Тоді вони сходилися в єдиному ковтку: небо і губи - обоє зі спраги пошерхлі.
А студні було все одно. Схоче - то й нікого від себе не пустить. Три дні луна виноситиме даремні надії й в без того мокрі очі Катерини.
- Хто ж то втопився? - допитуватиметься найбалакучіша курка на кутку.
А Бог його зна...
Мо', небо, замучене пташками й позирками людей, що шукають Бога.
Мо', відро, відпущене корбою на всі чотири боки.

2007
© Тетяна Бондар
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/8915/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives