Знову ніч наче дірчатий вечір надворі Гомін міста ліг спати у вуличні ніші Лиш годинник на стінці щось стиха говорить Щоб підкреслити велич північної тиші Світло лампи лягає на аркуш паперу Де рука вимальовує літери думки В коридор як у Всесвіт прочинені двері І дрімають людського театру лаштунки Все буденне сховалось далеко-далеко Розчинились в спокої напруга і втома Розум крила розкинув неначе лелека І поринув у простір за межами дому