Ігор ПавлюкХРИСТОСАВТОР ПЕРЕВОДА ЕВГЕНИЯ БИЛЬЧЕНКО Запах метро – омут в затылок.
Вертепные души в туннель летят.
Пришел Христос, словно в пустыню.
Но не распяли.
Так, посмеялись.
Сели.
Едят.
Власть “лают» на Земле и на Небе.
Толпа, сжавшись в кулак, молчит.
Христа по плечу потрепали – оч-чень нежно,
Допытываясь, – за «нас» он или за чьих...
А он, утомленный от революций,
Разжег огонь в деревянном доме
И спросил, как тогда Варраву:
– Это что за люди?
Ведь он был плотник
И гвозди
Гнездились в его ладонях.
Оригинал стиха Игоря Павлюка:
ХРИСТОС
Вітер метро – запах тунелю,
Яким у вічність душі вертепні летять.
Прийшов Христос, як у пустелю:
Не розп’яли…
Посміялися з нього.
Сіли.
Їдять.
Владу “ругають” земну й небесну.
Натовп стиснувся в кулак і затих.
Христа по спині поплескали ніжно, чесно,
Питаючи – за тих він, а чи за тих…
А він, хто втомився від революцій,
Підкинув суху галузку в старий вогонь
І запитав, як колись Варраву:
Як вони звуться?
Бо він був тесля.
І цвяхи цвіли
Із його
Долонь.
|
2008 © Ігор Павлюк |
