Опубліковано: 2008.01.04
Поетичний розділ: Слово, мова, присвяти поетам

Євгенія Більченко

Товарищ мой – поэт.

Товарищ мой – поэт – себя  не знает:
Он думает, что пишет просто так.
Бежит вдоль храма улочка ночная
И спотыкается о буерак.

Там лес, как философский афоризм,
Разбрасывает желтые слова.
... Он жалуется на банальность рифм,
Простых и кротких, как сама листва.

Лежит ее оранжевое знамя
На спинке деревянного коня...
Игрушечность – как сущность мирозданья:
«Детей пустите» – сказки сочинять.

А взрослых отпустите поработать
На ста из ста солиднейших работ...
Стихи еще напишутся – в субботу,
А в Воскресенье Кто-то их прочтет...
2007
© Євгенія Більченко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/9922/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives