Опубліковано: 2008.01.08
Поетичний розділ: Філософська лірика

Артур Томський

Етюд №7 (Шляхи уверх)

Ікарів тьма,
летять мов рій – до Сонця,
неначе тля, укрили все навкруг,
і прагнуть леза, влади, оборонця,
єлеїв полинових чи наруг?

Мабуть що світла.
Тут, внизу, так мало
його на кожного,
усім не прорости.
Безодня неба шкіриться зухвало,
спокушуючи кожного – злети!

Орда злітає,
під жалом проміння
повільно тане в крилах стеарин…
Я розкидаю бісер і каміння,
лишаючись між марева один.

Лишаюсь
бо не птах, а тільки звір я,
не бачу неба,
а мільйони ніг.

…а з крил ікарів облітає пір`я,
і я ловлю його як перший сніг…
2005
Черкащина
© Артур Томський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: http://poezia.org/ua/id/9986/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives