укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44195, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Роздрукувати матерiал
Опублiковано: 2009.04.20


Оксана Лятурuнська

"ПОЕЗІЇ ОЛЕНИ ТЕЛІГИ"


Перед роками, не знаючи особисто Олени Теліги і натрапляючи на її поезії, я, зацікавлена, запитала раз одного знайомого – хто Теліга?
Мій знайомий, який ніби належав до еліти і вважав себе знавцем літератури, відповів: – Як вам сказати? Провінціяльна панночка, закохана в берізки ...
Бачучи моє здивування і недовір'я, додав. – Ну, вона не від того, щоб не піддаватись діянню добрих впливів ...
Обурююче!
Я запитала знайому письменницю: – Хто Теліга?
Мені відповіли: – Досить амбітна особа. Іноді уявляє себе ніфією. В її поезії можна прослідити впливи ... – Далі я нарочито не дочула.
Я запитала юнаків-революціонерів: – Хто Олена Теліга?
І вони в один голос відповіли: – Вона прекрасна!
Хороше! І я знаю, що дехто з них мав на своєму щиті голубу шаль Олени.
Хай би й так, і всі осуди були вірні. Хіба не подиву гідно? Наскрізь жіноча, „провінціяльна панночка, закохана в берізки” і так вирости й доконати мужньо те, що доконала! Це – подвиг.  
Якась европейська капацита міряє талант його спроможністю еволюції. Тим що ти набув, а не дістав, як Божий дар.
Тоді ніяк не можна сказати, що Теліга закопала в землю свої талани. Духом вона належить до нового українства, до його активу: своєю творчістю до плеяди поетів-неоромантиків.
Неважно, хто був формуючим елементом, „чиї надхненні весла темний берег вміли відштовхнуть” до „безіменних радісних джерел” (і чи то тільки для панночок „потрібне” „формування!”). Важна сила сприиняття, ототожнення себе зі сприйнятим. Важна внутрішня правда. Нею міряється талант. Написане „не кров’ю”, не є переконуючим і далеке від безсмертя.
І та правда виступила так ясно з печаттю обраниці долі. Мало хто мав щастя як жити, так і вмерти, і наперед могти сказати:
                           
                           Коли зійду на каменистий верх
                           Крізь темні води й полум’яні межі,
                           Нехай життя хитнеться й відпливе,
                           Мов корабель у заграві пожежі.

Це ціна обраних. І дуже шкода, що не виходять і не вийдуть вже її нові поезії, ні статті.
От маємо лише вибір: „Душа на сторожі”. Правда, і всього не було багато. Туди, напевно, ввійшли „Вірність” і „Безсмертне”, що я запам'ятала з тих, які так мені надзвичайно подобались колись? Знаходжу, читаю ...
Читаю все спочатку й уявляю її живу, бадьору, веселу, яка колись брала призи на празьких танцювальних вечірках ...
Уявляю її у Львові, як співробітницю „ЛНВістника” з „відштовхненим човном до радісних джерел”. З ясними привітами, яких не дістав від неї жоден ворог.
Уявляю в „трагічному Києві”, де чекає все: розпач і образа, а „рідний край нам буде чужиною». Там її „каменистий верх”.
Люблю в ній її животворчість, чинність, відвагу, щедрість. Жити, жити й не міняти життя за мідяки. Роздавати усміхи, розсипати усміхи, розсипати перли. Як крилата Ніке, поривати за собою ...
Це не пусті слова. Ій були відкриті істини, що й тепер не даються до сприймання многим. Це штовхало пливти „крізь темні води й полум'яні межі”.
Істини ніби вже старі, як світ: воля до осягнення своєї національної духовости, не з тим, щоб нею піти на службу кому-небудь; воля до осягнення своєї самостійної державности. З першої конче має випливати друга.
Чинна воля, не бездіяльне, не споглядальне й обережне вичікування з віддалі чогось – чи не деус екс махіна? – що має „само собою розуміється” і безкровно, мов на сцені при останньому акті античної трагедії, розв’язати всі наші проблеми, наше „бути, чи не бути”.
Ох, не невдача новітнього гомункула, що від двадцяти пятилітнього висиджування у сталінській лябораторії став плазуном, вела її на „каменистий верх”! Не душа наймита, не гризня за кістку покручів „паризьких бруків” (за ви словом Міцкевіча) одверто підставила чоло Потворному! Щось не було взято в рахубу, щось, що давалось лише відчуватись – „і рідний край нам буде чужиною”, і ще щось. Але вірилось без сподівань. І треба було встояти на „верху”, ніж десь задушитися від розпуки.



Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.


Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні