Ярими розлогами до чорного відчаю

сивий сокіл стріляє очима з-під хмар.

Знову  радості дощ, короткі молочаї

в день мого жалю  не рахує  педант.



В серці  дзвони  - ця хлібина намореним.

У мене немає довіри сурмам і галасу.

Доки не знайду твій ковчег із морем,

хай колише віки мої над  трасою.



Я шукаю втомлені  струми любові.

Невидимий час чатує  на совість.

Не вагаюся перед мурами  долі  

світати  іскристо, коли сонце у крові.



Перебігаю на крилах дорогу надіям.

Білі вишні  плачуть з одвічної вольності.

Не можу  видзвонити вільний лайф.

Час тече так легко, як  після злости.