Спинись, мій вродливий, домовитий сон.   Орхи побились, - і нишком в шинок. -   Що всі ці гроші мої! Тільки коптити розвій.  - Милий, зробив би ти мені корч-місто?  - З чого? Лише горніст і міцний ківш з білим обрієм.  - Сьогодні широкий обрій снів - гнітом осів.,   - Допоки  вирій в прориві, пішли.  -Чого гомоніти, пішли в Кобилиці - зговір колобків.  Розбіжний шпиглір у вогні коловоротом блищить.  Обрис криниці блищить,    і видно піч згорілу за видноколом.  Колобродить хлібороб в шостому сні.    - Гриз  мій, сьомий, пишний відпочинок,   - Цить,- ситий горгошить, - цвірк, цвірк, - грізний крик.  - Тихо-тихо! -  Поліг тихий комиш? - рівний і тісний.  - Дись, гострий сон скорив чорних! -  вгодив всім.  Гнівний свист  - йойк! йойк! - торохтить поліном.  - Ці злодії, од кібці! - од, сильні в них довгі ігри!  - Ти, йолоп, повідомили, що прошили гордого.   Він біг - дзиґою, - і ниць - дзигою - принишк.  -  Ти йолопів гонор, - доносили щось діти?  - Ні, дощить тільки від дойди! Нині дідько - дибом!  Дзйойк. Бдзьок! Стій! Бовк! Бовк! Гоготить!  - Ні, ти, здирник, ловиш носом стиглу грізність війни.    Рокотить з ріжків грішми, - ці гринджоли жорстокі!  І пішов собі сон поміж  світлими  в подорож.  - Ти, розтовстілий ціпок, вбив могильні дриготи,   - Ойойк, - помжили горщичок,   - Полилось з пригорщні біле тіло.  - Йой, йойк, йойк, - одобробло від сліз поспішно висох.  - Спи мій сон, бо розповнілі гідні з хорошим голосом.  - Допік офірний, мій шостий сон в біль оторопів,  з окропом підійшов зовсім близько, - випий! -  - Піт пішов,  ох-ти,  дриготи,  допоможи...  - Поки охолов до  його віршів, то зблід.      Поміж  отчі ниви -  прозрів він ворожо,  Проміж воріт войовничий, липкий, восьмий сон.  Про моїх чогось,- тільки одні  втіхи вибродили,   бо досі вві сні  вірилось в її дикі бісики вроди.  І тихо і світло ловилось під білі горби.  Щось молоді горби спритно побігли до здобичі.  Сон із вогнів вийшов зі  вічним голосом.   Ні,  ти почни жити в сонці - світ твій!  Ох, допоки зробиш діло  - то й ворожий обстріл, -  от тобі і лихі роки війни.     Від сліз облізли мої дороги біди.   Ніби моріжок польових квітів  повз долі пройшов.  Що то, сон-сором, відщипни!  Він, - ніби прикрість,   – Ні, воркотить тільки  біль, - в осині соти і в сни-вічко.  Почистивсь від диких слів  з словників рідної мови,   -Злість з Біблії, що з високої полиці, вість - до вподоби,  - Ти від товстих книг сни відрік.  - Вічні читці - ці сни, в них  очі війни, мов вії,  один до одного повні щирої віри.  Чи ти їх зловив,- ні, - підходили - різкі іскри ішли.  Бійці швидко згоріли, - ці молоді очі - білі-білі.  Осторонь снів, ти дорого долі, ох лишенько!  Осторонь слів, ви молодиці, ніби во тьмі, чорні-чорні.  Спинись, мій сон - дим. Орхи, - що всі ці гроші твої!  Ось-ось з голови – дикі події війни – пішли і пішли.  І пішли би ви вічним сном - з Вітчизни. 
   |