Сергій НегодаЦінності вертепуПо-кошачі плачу від втіхи   пізнання абсурду життя.   Якась нетерплячка у цьому житті.    Не мудрячи пирскаю сміхом   після відкриття страху смерті.   Хижа смерть виконує все.    Лячно жебрачи, яснію у щасті   безпам'яті після забуття матері.   Гріхи батька не пізнав.    Сьогодні Різдво, тому чергую   порозуміння зі зміною масок   на маскараді думок про колись    забиті в живі кінцівки ржаві цвяхи.    Зазубрюю результати переосмислення   себе зовні свого тіла, одразу після різкого   удару брудним наконечником в моє серце.    І мене теж чмокнула в щічку   приємна Маруся,   емоція самовираження.   Я здригаюся, розіп'ятий   на дубовому хресті,  вирячую очиська.    Афектами голосів обезболююсь   заради  досягнення інтимного успіху   душі, раптом в єралаші перероджуюся   в нематеріальні іпостасі.    Переглядаю враження від розвінчаних   снів у світі вдалих чудовиськ. Зникає сплячка.  Осмилюю блукання  серед невидимих потвор, переіначуюся у собі через листи до себе.    Терплячи біль, лаштуюсь добре за ноутом    для опрацювання ролі внутрішніх химер   в своєму смартфоні. Читаю "Отченаш".    Міркую над масовою агресією в месенджері,   а у серці смертельна фантомна біль,   а тут палач ще раз утовкмачує в мене   гостре лезо і ріже на шматки.    Крячучи, сварюся з насиллями   і утрачуюсь зі своїми жахіттями.  Завбачливо науськую себе на бунт   після наруги наді мною в бараці   заради персональної дригачки.    По-котячи, у самопротесту проти потягу   видурюю тихеньке самовиключення   із жахливої події в інтимі.     Транжирю станами розкаряченого на хресті   для  обезболення самого себе на роботі.  Доглядаю свої переляки після перелюбів   з проваллям в цноту. Боюсь шабашів провійїв.    Засвоюю первинні відчуття перетурбацій   в самому собі, а тут сусіда  ще міцніше   пригачують цвяхами до хреста.    Вирізаю в собі гріхи війни та    ретельно замовчую їх на допитах.   Уся вояччина на хрестах висить.    Відловлюю в мережі чужий досвід вдалого саморозплачення  в системі. Мокрі козаки.    Відображаю в останньому слові на суді   чіткі орієнтири самоморалі. Чую якісь балачки.    Проте розіп'ятим на хресті   моделюю з себе  удачника   для зберігання добра моєї сім'ї.    Я  в маячні мас і навколо фільтрують   мої можливості через потреби виживати   в бідності в кишлаках на Божій річці.    Сам перекодовую смисли   після творчого розшаровування   на різні самоосягнення.    Я тільки дивуюсь від свого   вчителювання у містечку   дитячих заворушень, де все без обмежень,   де все без просторів.    Чомусь обпалююсь прагненнями   та відразами юнаків. А дівчата сміються.    Розчулююсь від втрати самого себе   так, що виступають сльози зі слів.   Будьмо! Будьмо війною з собою!    Охороняюсь від зглазу секретами   та таємними закладками в своїй реальності.  Живімо! Живімо надбанням в собі!    Невидимі відчуття виявляють табу у звуках.  Засовую у карантин духовні віруси-виклики.  Я відчуваю насолоду від самодолання   карного кодексу своїх гріхів. Творімо!     
   |  
 2020 Вінниця Без зайвих коментарів © Сергей Негода  |