Злидні з очей полуду зняли. Отсе, фейк.  Учора лихварі впали на нашу землю з неба.  Сьогодні на  олігархів йде золотий дощ.  А тут наш президент упав зо всіх чотирьох.  Навколо мене шастають пащі людоловів.  Міняють рибу на гроші. Косять капусту.  А кацапи знімають рогами з неба зорі.  Зникла золота серединка моєї сірої душі.  Так з одного маху на майдані зняли бучу.  Зрозуміло, що народ знає собі добру ціну.  Будь-коли і будь-де знає, де раки зимують,  і покаже очима усім, де раки свистять.  На всі темні ходи протягне лихе добро,  і на відкриті виходи протягне зелених мух,   з яких витворить нового нетямущого слона.  Аби не іти з літ, моя кохана змінить   клятий гнів на білу милість. І роздивиться.  А я вже спавши з лиця, лусну серцем,  та зітру з очей зморщене диво моєї хати...  І злидні злиже, змете всю вражу наволоч,  і навіть, Божевір, як вийде з наймитів в рай.  А ти, чумаче-поете, із пекла махнеш   до базару навпростець, купити байдак.  І прикаже новий нахід коротко прожити.  Зло взяло мене, я зловив себе на павутині,  Поламав усі  міцні вудила, котрими   з кондачка ловив золоту рибку.  Точно, з'їхав з ґлузду ти, пропащій чумаче!  Золоті пілюлі зітер на дрібнюсінький порох.  Розвіяв його під галас дітей у степу над Бугом.  Справді, немає жодної правди у досвіді,  а є лише здобутки божевільної свідомості.    Казна-де поділись бом'яки на тарадайці.   Ось у блозі ковтає слину наш подоляк,   верещака-позичайло на Ямайці,   отак голякує на хвилях коршаком,  з витріщаками на радіомаяк в Сінаї.  Однак, західняк, потіпака-міняйло в ютубі,  це в Шанхаї, ото вже маніяк був на первак,  з гультяями бурлакує на гідролітаках.   Опана, степняк, задається розумака   на  переляканих мертвяках в тік-тоці.  Натощак водіяка-закидайло закляк   серед вовкулак, сидить шапокляк  небораком на Гавайях, ну вже воляка.  Як-не-як, східняк, тузяка-дрімайло   копає кургани тюрьків-рубак  та вихваляє зграю гольтіпак на Алтаї.  Ай-ай-ай, скотиняка-самурайло козакує   з холостяками-гайдамаками, в Уругваї.  Бодай в інстаграмі земляк-набігайло,   на Малаях, бач, на дурняк з лобуряками  в особняках, гай-гай, з водограєм.  Сяйво фейсбуку, поліщук, моряк-волочайло   з нанайцями відьмакує в клоаках шахраїв,   постривай, це ж байда-гультяй в злидняках.  Галайстра з недбайлом по-шахрайськи  підшив спадок файних вояків-баскунчаків   на ельдорадо, де розм'якло на майках   райдугами торнадо над брехуняками.  В Колорадо зараз наш шкандибайло   з калатайлом на хазяйстві у лейброзбишак.  Байдужий неборака позивайло   з підлипайлом на галай-балай під ентузіазм  найнялися до задирак джазувати  на парадах, на маскарадах, на базарах.  Оце оказія, позалазити в мережі в казна-що,  надибати наше сором'язне скупердяйство  в богобоязненого обжирайла-розтягая,  котрий в люб'язних лазнях грає м'язами.  Який ще маразм в наших мережних оазах?  Наше лабазне сяйво пролазить всюди,   як в казочках-майвах літає   без дороговказів, зайве казати, бо  таке заразне та куртуазне в благообразії.    З доброго дива виникла курява під пафос,  настав час зелених вулиць, тридцята весна  для закоханих, вродливих, щасливих вінничан.   Годі на теплих печах зади гріти.  Над плямистим Бугом казиться   з жиру пиколикий сокіл-потвора,   не чує землі під собою, втратив нюх,  збився з пантелику зводити рахунки.  Мурло переймає щастячко у наркоманів.  Збиває пиху, блукає радісними вулицями  бурло, орел-інкасатор держбомжів-зівак.  У центрі служби полюють на колективний  імунітет носіїв китайських штамів вірусів.   У зашморгах маскарад лютих очей гніву.   Заячі душі в масках зганяють оскому.  На бульварі знайшовся новий айфон судді.  Зідрали  шкуру з голодних ціпок за нього.  Тиск тупих поглядів - поліцей в напрузі.  Це вгашений квартальний бос на заставці.  Мертва хватка прочахлого дивує комах.   Зарубай собі на почервонілому носі, бо  я за словом до гаманців з грошима не лізу.  Мільярд невисаджених дерев до ювілею.  Клоун із кіптяка зіграв піаністом-віртуалом.  Тепер віртуози не танцюють нашого гопака  на роялі у кущах. Розвалюється збудоване.  Комічні гримаси очей перелякали майбахи.  Цей вирлолихор куролесить ликомухою,  зігнув у дугу об'їздні вулиці в срібних шибках,  З відкритим забралом  вітає сильну хворобу  скаженою муркою на стріт-піаніно.  Спантеличує та казиться халепою   вінницьких ринків по всіх нишпорках.  Заламує ціни, йому ще закони не писані.  Бо після навали біженців зі сходу  в старому аеропорті проводять джаз-фест.  Дурак в мудраках бачить віп-смертинячку.  Заплуталася бубочка, зводиться на свої   ноги під  ногами високих дядь.  Із жару в полум'я вистрибують монстри,   ефемери звалюють із  самоімперії зла.  Гадюжник переводить данину бандюкам.  А тут могильщик грає реквієм розваленим,   бо йому видають премію в офісі іграшок  заклятого олігарха  коломацької січі.  Зустрічаю знову п'яного кібця, взяв за барки,   багато провокацій заклав за краватку,  аж в носі крутить від запаху сала,  злітав за тридев'ять земель і присів  на даху мерії, від такої спраги збитка   тошнить після візиту в Прагу.   Гадом буду, я визволився, містере гольдвуд.     
   |