Тут був стан мавп, а потім стан рабів.  Аж ось вам став сад аж за той край  для дурі, для вамп і для вільх і приваб.  Там бувдь ще там рай без пільг і благ,   так він склавсть в клад тіл, пазурів.    Цей лад, як тьма примх, стоїть від війн,   як марш мреців під крок скель - усіх!  Скинь міць всю за край. І не кайся за двох.  Хай наш гай хоть радіє від притч,-   як сам рай ткнувсь на весь край.    Бо ж що за гарь наших тіл?.. Дурь осядь!  Наш рух, це не шлях у вічний Рим?   За чий це шал серць та щуль пащ,   твій шлях - і це всім службам на зло, -   мій стрім у Крим, у крик душ,  де скніє зляк та страх у злюбі влад.    Що там за гурт, а не на той бік стяг, -   а що, як страм не той, що глузд?   Ох, схов і вал і збруй. Ти - лицар долі.  Аж, який ах, здір сала не спас, -   схов вічних вір без міри щасть,-   Колись чийсь бувдь цей твій двір,   А враз тих мам, а враз тих тат.     Від так сто по сто років втрат  Від так зсув приваб правд у біль,  Од, чув, що жив тут брат-бевзь,   тут був рух від всіх хат   у світ під кущі стріх, у човни, у ліс.    А ти стань серед яв, серед гонів міст, -  ось і тінь твоя - це моя ціль,   ось мій мряк - це мій гріх,   а це мій білий кінь, а це твоя віль.  Так май ще знов свій невидимий звід,    а мій прозорий кінь ганя  серед течії  авт.    Який чую смак серед гущі рік,   хто мав сто кар у царів на батьківщині,  і мав сто ран у султанів на чужині,   той має нюх, то чує молитву землі.  За чим би я ліз у хід спокус і принад,  під дім принців, - під хороми багатіїв?    Ні за чим! Я сам так відчувсь,   а він, як цар, як імператор, відбувсь,  весь знишк у хвилях морів,   де крім океану мук, повно люду.    А ще є хміль степу на подяку  під свій гін дум і мрій, отам і мій сад.  Що там за движ мережі? -   Я вчуйвсь у острів на лов юрби.  Вдавсть - під звук, під свист,   під гул, під гур, під хайп, під лайф.    Як цю тлінь я ждав для себе, а не для тих,   хто мав крім рук, ще київстар,  а ще дух, а ще нюх,   так, чом ще не труд,   а лінь і сон смартфона.  Ти гонг відчув, отой кайф, -   не тронь нашу міць, чорний крук.  Ой, ай, - бо наш драйв оця лайв.    Наша дрижа віршів, як движ хиж, -   під струс багатих грунтів.  А ще би з чим  зміг хоч   я тихо пожимть,  так це зі своїм прахом.  Дар звуків у тихих вільх для всіх.  А цей наш, зрубаний  дуб, виріс із тих днів.   Цей най, корчуватий дуб, не цвів ще із тих вік. 
   |