Узнав кряжисту Україну.    Завзята зірка-пурпур  палає над Вінницею.  Грюкають варварську кам'янку,  вгрузаючись в намети,   розбурхані хлопці   їдуть назустріч    з полум'яними,  жаркими дівчатами.  Краплі присівілого дощу   співають гарячі слова  про пристрасну примару  з ласкавими вустами.  Рвучка мара круто   полоснула спід неба,  освітила неопалиму  артерію завзятого центру.  Янтарна діброва перевита  тротуарами та рельєфами.  Авта таранять багряні каюки,  які падають на перехрестях.  Попав у хмурий плин,   у куряву багаття.    Дарма, як заб'юсь в ганьбу.  Знаю, навчуся   спрагам Гайдна грати.  Стану на ласкаву славу   і збагну в руках   натугу батька   і жадібну муку картань.  Страхаюсь концерту трамвая  в акваріумі кохання.   Лунка на майдані надія   перевертає утрату.  Заглядають в акваріум,   а там  яма,  будують палац.  Караюсь, я дядечку Миколай.   Маю страх паскудний.  Завтра зав'юся в юхлань   чуттям за правду.  Знаю, ти вірюган,   здуваєш хазяям   капелюхи з чубів.  У іржавій альтанці  Миколай прислухався в шум.  Я тут гартував   тягу-рум'янку   під запахи лугів.   А тут якусь напругу   вічного каганця   зв'язала журба   в духмянку  гаманця.  Стражда така в склепіннях.  Я клацнув для щастя рубільник  і забіг в захмелілу квартиру  зовсім голим, як в пророчий сон.   Оце відчуття сотворінь із дві тисячі  двадцять другого року.  Сум доходивмя на пагорбах,   схотів поворожити на заплаканій шибці.  Протоптавмя і погордивмя нахабами.  Балакучий муляр   нарозказував всяку дурню.  Затявся на кулаках з примарами.  Згадався суть галасу,   та хай сатаніють ці друзки.  Мабуть, в каламуті чварунка бухає.  Усяк би  дав дуба і зігнувся, як муха.  А я спалюю вулкан в серці,   жаль, що не викупаюсь в снігу.  Заячу ватру пнув,   як кляту ганьбу-скаргу,  затяглася одразу   в грудях ядуха, трясусь.  Намучив малу душу,    запам'ятав красу.  Шум у зажурі, мабуть,   напруга вічності  в моєму смартфоні.  |