Сергій НегодаХрест і меч Серж, давай бадьоріше і ще лютіше грай.  Леліє - крихітне серце рідного степу.   Згодом хмільні верби розірве Лель.  І втворе фейк піснею з герців в Одесі.    І не зізвеш знавісніле божевілля у Вінниці.  І знидіє Полель поміж веж, звиродніє  вільними стихіями в лютому Херсоні.  Обімліє. Побіліє. Заніміє скажений Дніпро.    Міцніє склеп і німіє від жертв Житомир.  Непокірний шлейф війни все пломеніє.  І все жалюгідне у затишку пошаленіє.  І все чародійне - тепер не розповісте мені  про найінтимніший онімілий КРИВИЙ РІГ.    Жиріє овдовілий запорізький жрець,  два роки хворіє сороміцьким перевтіленням   перемог своєї Вікторії.  Найсвітліший тесть-олімпієць у френчі.     Сивіє від підозри та бойової іронії.   Потіє надвечір тіло моє у Венеції. Половіє  нервами зриває емоційний імунітет Вінниці.  Гріє їм тендітне чільне місце   під вінцем претензійний Львів.    А од чи зрадіє і чи розітне,   підозріло трісне ржавеє серце  у добродіях.  Лагідніє Південний Буг, блаженно голубіє.  Поріже вмент плески. Розіб'є сейф. Захиріє.  Вміє навісніти  південь смерчем.    Це ж зачерствілий треш природи України  відвертих схем анонімів чорної зими.  Перевірте, містере бізнесе, найлютіший рай,  бо вже цвіте свіженькими вістями-страхами.    Кліпне деінде світло діджеєве. І заподіє  Діє сліпе і сіє ідеї і зводить їх нанівець  Зріє клен спертий до скель Тетерева.  Це п'янеє життя не позвеш на гей, насмерть.    Потім зімліє і вспіє згоріти рідний клен,   аж поки  потім не змарніє щем у цій війні.  Тліє болісно, - а чи ти ще ждеш вічне? 
   |  
 2024 © Сергій Негода  |