Терпкий розсіл. Хмільне було чар-зілля.
Я нині із такого будуна.
А ти по-материнськи на похмілля
Свою любов так просто й щиро – на.

Я, змучений, припав до твого дзбана.
Повір, що навіть краплі не проллю.
Пручаються вуста сказать: кохана,
Впирається душа сказать: люблю...

Так серце розхиталось від емоцій,
Заходиться плачем від аритмій.
Розсіл не менш біблійний, як і оцет.
Гіркий?.. Солоний?.. Пий, козаче, пий!

Я пристрасть знав. Крутили – як динамо.
Із набиванням власної ціни...
А тут стражденна жінка, наче мама.
Як не любов – то жертву оціни.

...Каміння своїх слів пора збирати.
Відмовили в коханні майже всі.
Це не кінець. Життю іще тривати,
Допоки не доп’ю увесь розсіл.