Тиша – це зрада крику,
Безмір – це зрада меж.
Річка ламає кригу,
Вітер в безвітр’я дме ж.

Зради відсутність – зрада
Передусім собі.
Легко у водоспаді
Власне життя згубить.

Зраджений був учора –
Роги на півчола:
Вічності ти в покорі
Лоно своє дала!

Гірко печаль-спокуту
У пелені несеш.
Можна усе збагнути,
Але забути все ж…

Жінка, яка любові
Стримала впертий шквал,
Нині за першим словом
Мовчки іде на ґвалт.

Кличуть нові дороги,
Друга любов щемить.
Вічності ряст – під ноги.
І да святиться мить!