Південь ближчає все. Пару градусів
додається, а серце аж "тьох".
І мені - наче в неї у пазусі.
В кого - в неї? Та ну в багатьох...

Сіро. М'яко так. Розсипи галичі.
Труби в ряд за тополями в ряд.
Даленіє в ненашенській далечі
золотий (або жовтий?) мільярд.

Десь тут тато мій. Тут моя матінка.
Вгору глянеться ще раз і ще...
По заломах, по тишах-затінках
щось розпукується й пече.

Рвань індустрійна, неримована
гороїжиться. От. Про своє
дим і небо ведуть перемовини.
Ну а в небі й отут хтось та є.