Ця млість - від спеки...
                                От би враз на рибку-
Сріблясту і в’юнку - перетворитись!
Лускою сяяти на тлі витких ліан,
Бешкетувать без сорому і страху -
Дражнити рухом тлустих слимаків,
Що зачаїлися в обслизлих бурих мушлях…

Глитати корм, що вже набив оскому?
Хлоп’я аж двічі в день поживних дафній
У воду із бляшанки насипа.
За рік чи два
               на дно,
                       мов мушля,
                                    впасти -
І... розкладатись на молекули-цеглинки?!

О, ні! Негожий для левиць такий ярміс.