Вона зі мною вийшла із таксі.
Був закоротким жовтий сарафанчик.

Підбіг мужчина:”Змити з ніжок сіль?”.
Землячка Оля подала стаканчик.

А я була, мов срібний поплавок.
Мене у сіть жаги ніхто не зловить.
У рань дзвонив супружник, вдень – синок.
У північ Оля залітала в номер –
І я повчала, попрікала тим,
Що надто швидко в любощі пірнає.
Це був курорт: лиман,
                                  кафе,
                                           порив...
У жовтні стріла Олю у Полтаві.

Дала їй фото, де вона і він,
Пішла в аптеку - щоб не бачить погляд,
Яким вона з-під рудуватих вій
Оту світлину цифрову охопить.

Вона була такою, як усі,
Хто приїздить на море в тридцять сім.

А мо’, я, мов залізком катувала,
Коли їй фото у правицю вклала?