Долоня вітру, пестячи грайливо,
завісу білопінну вигинає,
щоб небо чорнолике, безголосе
в кімнату поміж рам могло вливатись
і пити звуки, як вино червоне,
розбризкані у тьмі фортепіано.

У такт на форте полум"я лякливо
здригається і ноти оживають.
У дзеркалі відкинутої кришки
метеликами пальці блідосвітлі
легкосповільнено перелітають
між чорними та білими квітками.

І з цим польотом в лад слухняні струни
то муркотіли ласкавим коханцем,
то буревієм билися об берег,
то щось розповідали непоспішно.
Зненацька безтурботний вітер
здмухнув листок і полум"я погасло.

Запала тиша. Лиш у рамі старовинній
шось шепотів сердито композитор.

2007 03 01