Просто зимова ремісія плавить мозок
Просто весна не прийде і чекати годі.
Сніг у колоді блискучій як завше – козир.
Всі урочисто-сумні, сміх тепер не в моді.

Бачиш ці дні, наче голови на жердинах.
Я видаюся тремтінням. Бо не залізна.
Нас так учили. По трупах іти, по спинах.
Нам це пробачать? Навряд. Але надто пізно.

Пізно вертатись назад і шукати винних.
Ха! Посилаю під десять чортів прощення.
Нас так навчили. Дозволили йти по спинах.
Ми ще зелені повірили тому вченню.

Ми ще зелені. В утробі неначе в трунах.
Так з молоком годувальниць ми ссали втому.
Так ми вивчали латину, санскрит і руни.
Краще би вчилися жити бо все зникоме.

Світ догорав і рукописи теж горіли.
Ми не пробачені світом упали в прірву.
Більше нічого не хочу. Хіба що сили.
Ні? То принаймні минуле із серця вирви.