Через тривожну білу заметіль.
Через бар'єр морозу, вітру й ночі
Твій погляд бачу з-під розкритих вій -
Такі далекі, милі й рідні очі.

В цім погляді усе моє життя,
Кохання, туга, радість і тривога.
У мить неспокою він кличе з забуття,
Показуючи серцю на дорогу.

І я бреду наперекір вітрам,
Наперекір стихії злоохочій,
А в небі - наче німб, чи талісман,
Мов зорі, незрадливі твої очі!