Дзьобик пташки колібрі годую
нагодами пагод безсоння
і душа охолола
летить у бездоння пустель.
Тра-тру-тє…
Те, що вабить вірші безхімерні мої
позолотою щастя росхреслого в радість безхмарну…

А серце-метелик надії
у печаль весняну відлітає,
а там…

Безтям бестіям…

І тру-тру-тра-та-там…
Там кінчається пустка нічна,
стогін-скрип журавлини колодязної
в повсякденність,
у клопіт живий повертають мене.
А годинничок півнем співає…
Ку-ку-ку-курррєєєкууу!
Курррєєєкууу!
Ку-ку-ку!

Засинаю не тут і пробуджуюсь зовсім не…
Там, тра-та-там…
Тамтратам.