І засвічуся весь і запалаю…
Петро СОРОКА

Торкаюсь до небесної краси,
На будень  я поглянув упівока.
Стою натхнений, світлий і високий,
По вінця сонця, неба і роси.

О,  як же, друже, хороше мені,
Немов дитину, я обняв планету!
Дарую людям зорі і сонети,
Що світяться в небесній вишині.

Кажу про це я мимоволі вдруге
Своєму побратимові і другу,
Щоб не затихла  сріберна струна.

Я в животворних ручаях глибоких,
Купаю душу в денниках Сороки,  –
Симфонії визорює весна.