От я не знаю, ким вона була,
Чого десь там хотіла-не хотіла...
Лежить вагітне тіло серед лапм.
Фотографи німіють...
Сонце сіло...

Плямкоче Молох... Відплива дитя
Повз трупи, каски, пальми і білборди...
Харчить юнак:"Тут все моє! затям!
Свого не віддамо! конайте, морди...".

Стихає штурм.
Сирени відгули.
На сходах-берегах червона піна...
Це вічні жорна. Це таркатий млин...
І скаже цинік: покосили сіно.

Кричала тонко. І ніхто не міг
Безумця зупинити. Вже не диво.
Ступав новим героєм на поріг...
Давив, мов галаретку, банку пива...

Одеса-мама... Як тобі тепер?
Парфуми виливатимеш на площі...
Ти бачила немало ефемер.
Час дерибанів...
Покотився горщик...
...........................................................

Художники, не хрумкайте печення...
Невже убивцю народила неня?!

Малюйте вбивства чорний кабінет.*
Тепер хоч ця не лізтиме в бюджет...

Без неї ловко... Пом"януть колись...
Вже душі відлетіли: вгору...вниз...

Не треба ні стрічок, ані землі...
Хай убієнну прийме дім Ліліт...

По Дерибасівській бреду... Відстав пегас.
О світе аспідний... О злоба-дурість мас...



* пам"яті задушеної вагітної в будинку профспілок Одеси.

2014