художникам    Як говорив у проповідях Філарет,  Кожна шафа має свій власний скелет,  І кожна душа має свої порізи  Від слів, одноразових, наче станки джилет.  І якщо серце твоє все ще прагне на чудо,  Коли ти намагаєшся щось таке сотворити,  Пам’ятай, що слово “художник” походить від слова “худо”.  І мені занадто худо самому, аби про це говорити.  І якщо розум заважить більше, аніж серце на терезах,  Пиши не портрет, а по венах крутий зигзаг  Гострим стилетом. А як переважить в душі  Розум і тільки розум, тоді взагалі не пиши.   Бо разом із стилем завше загострюєш ніж.  Талант – це те, що знаходиться рівно між  Тим, що не виплакав ти, і тим, з чого плачуть інші,  Коли читають твої недолугі вірші.   І коли твою першу любов жорстокий твій сміх рознесе,  Коли ти напишеш про неї ессе. А потім про стьоб і секс,  А потім і те і інше спалиш в доменній печі.  Зап’єш. Заговориш. Надовго так замовчиш,  Лякаючи всіх. І коли заговориш знов,  Назавжди минаючи в темах те, що римують нездари з “кров”,  То це незримоване й буде дивитись із  Гірських перевалів, куліс, закордонних віз,  Пекельного сорому і грозових річок,  Із буков, складів, підслуханих балачок.  Себе по складах зібравши, неначе печворк,  Ти вивернеш душу, як вивертають речі,  І будеш сам у цьому вертепі блазнем, суддею і лікарем,  Тоді ти станеш Художником. Із великої літери.    
   |