Є світ космічної офіри,
де кіборги усіх мастей
у стані лагідної віри
чекають на людей.

А космос траурно чорніти
продовжує, бо знає щось…
Адже з підкорення орбіти
усе розпочалось.

А потім – зоряні системи,
галактики та всесвіти…
Але чомусь іскряться клеми
електросамоти.

Чомусь підкорення безодні,
цього фракталу порожнеч,
думки вбиває живородні
без шуму й кровотеч.

Без кровотеч!? Тоді нам треба,
лез не лякаючись путей,
це прооперувати небо,
складаючи людей!..

І крають кіборги без міри
весь космос. Зводять нанівець.
І вже до них у світ офіри
йдуть люди без сердець.