| Пухнастий та білесенький засипав все сніжок.  Біжить малеча весело в засніжений садок.
 
 З лопатами, з санчатами працює дітвора.
 — Збудуєм з снігу хату ми посеред двора!
 
 Качають сніг, втрамбовують, — робота аж кипить.
 Ось хатка вже й збудована.  — А хто в ній буде жить?
 
 Малесенькими ніжками вгрузаючи в сніжку,
 іде-бреде доріжкою Ясюня по садку.
 
 А на руках у Ясочки найкраща із цяцьок —
 ведмедик волохатенький, закутаний в платок.
 
 — Диви, який будиночок! Як чисто й гарно тут!
 В таких хатках на півночі і люди теж живуть.
 
 На півночі ведмеді є в печерах із крижин...
 з тюленями кумедними вітаються моржі...
 
 — Як гарно тут, ведмедику, у хатці сніговій!
 Залазь мерщій всередину, сиди собі й радій!
 
 В хатиночці білесенькій сидить малий ведмідь.
 Малеча радо й весело навколо гомонить.
 
 Набігались, награлися. Ну, годі вже гулять!
 Прийшла додому Ясочка. Лягає Яся спать, —
 
 і раптом в плач:  — Ой, лишенько! Ну, що робить тепер?!
 Забула в хатці Мишку я, і, мабуть, він замерз!
 
 Не плач, не бійся, Ясочко: у хутрі Мишка твій!
 Нічого з ним не трапиться в хатинці сніговій!
 
 Синіє ніч доріжкою, з віконних оболон.
 Дрімає Яся в ліжкові, і сниться Ясі сон.
 
 ...Ідуть моржі з тюленями по синьому льоду.
 З північними оленями ведмеді білі йдуть.
 
 Несуть дарунки й ласощі ведмедику вони...
 Ой, сняться, сняться Ясочці такі солодкі сни!
 
 Синіє ніч морозяна з віконних оболон.
 Нічим не потривожена в кімнати тиша й сон.
 
 Уранці встане Ясочка та й вибіжить на сніг:
 — А може, Мишка ласощів для мене приберіг?!
 |