укр       рус
Авторов: 413, произведений: 42212, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Распечатать материал
Опубликовано: 2017.04.08


Василь Кузан

АВТОР АВТОРОВІ НЕ ТОВАРИШ




Саме такий негласний девіз існування Спілки письменників панував в Україні ще років 10-15 тому. Конкуренція амбіцій базувалася не на рівні обдарованості чи талантові, а на мірі доступу до матеріальних благ. "Інженери людських душ" мали певні привілеї і, з погляду сьогодення, можна сказати - значні. Система берегла-леліяла своїх вірнопідданих слуг, забезпечуючи їх дозованими подачками у вигляді квартир, путівок у санаторії, творчих відряджень у колгоспи... Планове видання книг давало можливість отримати солідний гонорар. Правда, рівень гонорару вимірювався, прямо пропорційно залежав від товщини книжки прозової, від кількості поетичних рядків. Частина письменників ставала "наркоманами обсягу". Писали так багато, що в потоці словесної води топили дитя власного таланту. Їхні багатотисячні наклади книг ніхто не купував. Із складів видавництв вони потрапляли в макулатуру, але це нікого не хвилювало. Від реалізації творів гонорар не залежав. Така ситуація сприяла вихованню молоді творчої, обдарованої, яскравої, неординарної в дусі підлабузництва, прислужництва, догідництва, дезорієнтовувала в системі цінностей. Такий стан справ ставив молоду людину перед вибором: або ти стаєш у чергу, продукуючи те, що і всі, або стаєш поза чергою і не маєш нічого, навіть надії на те, що чогось-таки, а дочекаєшся. Видати книжку поза системою було майже неможливо.
Якщо взяти до уваги ще й цензуру, то для епохи соціалістичного реалізму такі фігури, як Стус, Булгаков, Симоненко, Зеров, Олесь, Миколайчук, Івасюк були дітьми небажаними, їх намагалися позбутися, ізолювати, а політична верхівка мучилася докорами сумління, роль якого виконував КДБ, через те, що не встигла вчасно зробити системі (державі, імперії, суспільству, а відтак у суспільній свідомості) аборт. Але якби ж то знати, кого носить мачуха в чужому череві!
* * *

Пригадую збори обласної письменницької організації часів перебудови. Майже всі були або занадто заполітизованими, або надміру озлобленими. Повагу викликала тільки мудрість і врівноваженість інтелігентного Юрія Керекеша та мовчазна твердість і глибока відстороненість Петра Скунця. Звичайно, в пам'яті залишилося не все, точніше подробиць майже не лишилося, але загальна картинка саме така. Хтось на когось нападав, звинувачуючи в тому, що той дістав площу для проживання в Ужгороді, хтось кричав, освячуючи присутність своєю священною, на його думку, слиною, хтось товк себе в груди, доводячи присутнім таким чином свою роль у розвитку і становленні геніальної закарпатської літератури... Дехто із жінок навіть плакав від розпачу.
А може, то і не жінки були, а чоловіки, як у тому анекдоті, що опинилися на роздоріжжі, зупинилися перед вибором: бути розумним чи красивим, бути українським письменником, чи русинським писатильом, бути громадянином незалежної держави чи лишатися комуністом, бути вільною людиною і самому будувати свою творчу долю чи залишатися стояти в черзі?
Я не бажаю переходити на персоналії. Не хочу образити нікого із колег по перу. Не пам'ятаю, чи був на тих зборах Дмитро Кешеля - він, як правило, на збори не ходить. Не пригадую, чи були там Людмила Кудрявська, Лідія Повх, Михайло Рошко, Тетяна Кобаль, - не знаю. Двоє останніх, як і я в той час, ще не були членами Спілки. Але нас, як кандидатів, як потенційних членів, уже запрошували і враження у мене лишалося саме таке.
* * *

Минуло кілька років. Якісні зміни відбулися у свідомості кожного. Не у всіх, правда, однаковою мірою, але все ж. За цей час хтось із письменників утвердився як письменник, а хтось залишився членом, що і досі стоїть у черзі за ілюзіями. Тільки ці ілюзії тепер з протилежного тогочасним боку.
Саме так я написав би тоді. А тепер? Тепер я знаю, що кожен поет - це ловець ілюзій, кожен прозаїк - це творець міфу. Тепер у нас і вибір ілюзій більший, значно більший, і міфи творити можна на будь-який смак - від цнотливих до кічево-вульгарних, від яскраво-балаганних до пісних, деформованих, позбавлених сенсу і смаку, логіки і естетики, інтриги і шарму...
Регульований потік видань змінився потоком хаосу. Але це тільки на перший погляд, тільки на початковому етапі сприйняття і становлення процесу книговидання. Видавництва стають на ноги, деякі навіть і процвітають. Саме вони беруть на себе роль цензора, роль регулятора, роль своєрідного сита, що, фільтруючи "вшитко", пропонує нам цінне. Заробляючи гроші на другорядному, на валі, вони навчилися заробляти і на справжній літературі, яка у нас дійсно є. І творять її як вихідці із старої радянської системи, так і ті, що ніколи не були ні жовтенятами, ні піонерами, ні комсомольцями. І, як не дивно, всі вони дружать, поважають одне одного, підтримують. І критикують, але не засуджують. І не сприймають, але не пишуть доносів, не прагнуть знищити, знеславити, принизити. Сподіваюся, що не тільки через те, що немає куди писати пасквілі. Хто хоче, той пише. Але більшість творить літературу. Просто є творчість для творчості позитивної. Є небо невпійманих ілюзій і море нестворених міфів...
* * *

Любов до слова не може існувати без любові до його носія, до людини, до людини як до автора. Тому ті, хто є справжніми літераторами, ніколи не заздрять колегам, - вони не вважають їх конкурентами. Під сонцем літератури є місце кожному. І якщо працюєш, вдосконалюєш себе, здобуваєш новий досвід і ділишся ним - то стаєш цікавим для інших, потрібним для читачів, серед яких є і письменники.
Нині колеги намагаються знайти у виданих творах щось позитивне, талановите, геніальне. Навіть якщо його там і нема. Відсутність професійної критики є парадоксальним породженням тоталітарної радянської системи, прямим наслідком фрази: "Я Солженіцина не читав, але він поганий письменник і не має права жити в Радянському Союзі". Критика у нас ще асоціюється з засудженням, запереченням, несприйняттям. Протилежним засудженню є похвала. Тож, як геніально написав Булат Окуджава:
   Давайте говорить друг другу комплименты,
   Ведь это все любви счастливые моменты.
* * *

Провінційне видавництво "Вежа" (провінційним любить називати його Мирослав Дочинець, і він має на це право, бо є його власником) реалізовує глобальний проект Михайла Рошка і Ко, що має робочу назву "20 х 40. Творчість джинсового покоління".
Під однією обкладинкою вийдуть у світ твори сорокалітніх і двадцятирічних письменників, хто на теренах ще Союзу одягнув джинси; вони ж просто життя не уявляють без цього зручного і вічно модного одягу. Судячи із творів юних, вони в дечому мають знань набагато більше, ніж ми кілька десятиліть тому. Тепер, завдячуючи кризі віку, свободі слова і сучасним технологіям, ми позбавляємося стереотипів, надолужуємо пропущене, стаємо на один рівень, точніше під одну обкладинку. Рівень у нас, звичайно, не однаковий. У дечому цікавіші юні - вони не обтяжені непотрібними знаннями, більш безпосередні і щирі. Ми ж беремо досвідом, ми сильніші в сумнівах, ми більш витончені, вишукані, припудрені, штучні, відразливі. Противні - від слова проти. У нас більше енергії боротьби. Але поняття "джинси - без джинсів" нас таки об'єднує.
Реалізацію проекту підтримав ректор університету Микола Вегеш. І, очевидно, не тільки тому, що в книжці представлено творчість студентів і викладачів вузу. Вважаю, Микола Миколайович, як історик, оцінив важливість проекту для реалізації молодих письменників як таких, і його, тобто - проекту, унікальність для можливості отримати таку собі своєрідну фотографію літературного процесу, на якій зафіксовано тих, хто творитиме літературу завтра, хто творить її вже тепер. А серед загального числа учасників такі, очевидно, є.
І, можливо, прізвища молодих тепер ще ні про що не свідчать, але поряд з ними є ті, що зробили свій внесок у розвиток української літератури. Це і Сергій Федака - унікальний збирач окрушин з небесних суходолів, лицар романтики і професійний (професор) романтик любові, це і педантично-пунктуальний культурологосексолог еротоман Сашко Гаврош, це і майстер шукати потойбічних жінок під кривавим місяцем Михайло Рошко, це і ... Але ж і молодь у нас не ликом шита: мандрівний революціонер-анархіст Андрій Любка, із реальними претензіями на закарпатську Забужко Ірина Ликович, заглиблений у себе відсторонено-споглядальний Валентин Кузан - кожен із них цікавий по-своєму, і загадковий як особистість. Кожен із них шукає свою стежку в літературі (в літературу), знаходить її, помиляється, але йде вперед.
Перечитуючи написане, я все одно хочу повторити фразу, винесену в заголовок: автор авторові не товариш. Хоча...
Під обкладинкою "20 х 40..." зібрались автори, що майже всі друзі. Разом нас не так уже й багато, але на нашу книжку гарантовано чекає успіх. І не тільки тому, що ми руйнуємо ще один радянський стереотип. Ми тут не перші - раніше теж видавалися збірники. Книжка цікава насамперед тим, що вводить в літературу нові імена, які, сподіваємося, незабаром стануть відомі на всеукраїнському просторі творчості. А автори (молодше покоління) завжди щиро потиснуть руку тому, хто зробив щось, достойне уваги інтелектуалів, нашої уваги і нашого часу. Сподіваюся, що час, витрачений на знайомство з творчістю джинсового покоління, не стане втраченим часом. Нехай він буде тим, що все розставляє на свої місця.
Вересень, 2006 р.



Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.


Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании