Варел Лозовий***Ця днина для тебе єдина.  Най сніг в ній жеруть тумани  та в мізках жевріє жарина,  у хмарах омани й мари.    Най плямкає лунко відлига  та ковзає мештом об кригу –  ніщо твій запал не пройме!  Лише скавуління одне  душі в глибині – цуценяти,  що впало в приямок крізь грати  й заборсалось в темнім кутку,  скрегочучи в бляху хитку.    Цебро це - для тебе грамина,  і всім ворогам буде глина!  Лишень дотерпіти нам тра  й епітет про спраглість нутра  звести нам у ступінь найвищий,   соматики стану найближчий.    Жери, бенкетуй, віршомазе!  Та не набирайся одразу  уявної величі бліх,  бо мізків волоський горіх  струхнявіє вщерть на гіркоту  і додану в вартість роботу  зведе на обісрані пси.  Від тої, Ісусе, спаси  підступної млості спокуси  в зелених розвоях капусти –  від премій державних врожай.  На підступи їх не зважай,  з конопель зелений юначе,  то справа мирська, не козача,  аж не є обітований рай!    Бо ж країна ця – tabula rasa   з автографом свіжим Тараса  в шелюги крові на снігу,  де блювотиння рагу  Пречистої вишиванки  в дорогу – від рідної мамки,  в далекі, незнані світи –   незваним, крий боже  й прости.      https://youtu.be/C4BQV86vacY   
   |  
 2019 © Варел Лозовий  |