укр       рус
Авторiв: 413, творiв: 41990, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.02.01
Роздрукувати твір

Володимир Самійленко

ЕЛЕГІЇ

I
"Як ви щасливими можете бути й веселими завжди,
Бачивши стільки круг вас зовсім нещасних людей?"
Так до щасливих говорять нещасні, а ті одрікають:
"Право на щастя дає нам і природа сама.
Гляньте на Боже створіння, яку неоднакову долю
Має кожнісінький звір, мають дерева й квітки!
Той звір має що їсти, а другий од голоду пухне;
Дерево інше цвіте, друге ж на скелі засхло;
Так теж і квітка цвіте, коли інші круг неї зав'яли,
Бо хіба винна вона в смерті тих інших квіток?"
Правда, щасливі, в природі і доля й недоля змішалась,
Люде ж самі на землі єсть тільки частка її;
Та пам'ятайте одно, що природа глуха і бездушна,
Чистії ж душі людей жити для друга хотять.
Той тільки, хто для нещасних зробив скільки міг і не менше,
Хай веселиться, як зна, хай і танцює, й співа.

II
Ті, що нікого не люблять, бо серце глухе в них, холодне,
Кажуть, що буцім вони хочуть кохати ввесь світ.
То-то просторі серця! Там кожному знайдеться місце!
Тільки я в серці такім місця не став би шукать.
Кажуть вони, що працюють для цілого світу одразу.
Де ж той народ на землі, котрий з них має користь?
Хай тільки кожний обробить своє невеличкеє поле -
І зацвіте вся земля цвітом хорошим, рясним.
Кожний працює нехай хоч для рідного тільки народу, -
І всі народи землі будуть щасливі тоді.

III
Скільки минуло вже часу, відколи питаються люде,
Нащо створився наш світ, нащо і ми живемо?
Як і від чого все стало, куди наостанку ми дійдем?
Розум ні один людський ще не сказав нам того.
Знання багато-багато за стільки віків ми придбали,
Тільки не знаєм того, що нам цікаве найбільш.
Боже! Невже чоловік працював цілі тисячі років
Тільки на те, щоб сказать, що він нічого не зна!?

IV
ВОСЕНИ
Де ти, блакитнеє небо? Чого ти повилося в хмари?
Дай мені очі втопить в чистій безодні твоїй,
Дай мені любе сіяння твого променистого сонця,
Дай мені лагідний світ зірок вечірніх твоїх!
Чистеє небо! Високеє, пренепорочнеє небо!
Нащо ти хмуре таке, хмуре, як наша земля?
Сумно і тут на землі, і нема де спочити душею,
Навіть нема на чому очам на хвилю спочить.
О, відслони ж своє любеє чоло, блакитнеє небо,
Сонцем твоїм освіти, в серце спокою навій.

V
П'яний заснув серед улиці, вид устромивши в болото,
І - ані гадки: хропе, мов на м'яких подушках.
Ще й усміхається сонний або починає мурчати:
Видно, приснилось йому дуже веселеє щось.
Чи то не так і поет, оп'янілий від власного щастя,
В самім болоті життя пісню веселу співа?

VI
Все переспівано, все обговорено дуже докладно,
Все обмальовано так, як тільки можна було;
Геніїв ціла сім'я прорекли до людей слово правди,
Щоб научити усіх справжніми бути людьми.
Слухали геніїв люде, та тільки ушима, не серцем,
Мовби ті правди слова сказані не задля їх.
То у клопотах мізерних, то марних словах красномовних
Люде топили свій дух, не дивлячись догори,
Мов те створіння, що глянуть ніколи не може на небо
Та цілий вік у багні риється писком своїм.
Що ж, умирають вони, і слова, і клопоти їх з ними;
Багна нові настають, риються другі вже там,
А понад ними сіяє те ж саме високеє небо
Слів тих великих мужів, що вже й потліли давно.
1887 р.

VII
ПОЕТОВІ
Годі тобі малювати Дніпро, нарікати на долю
Та про ті очі співать, що ти й не бачив нігде.
Краще  л ю д и н у  змалюй, зазирни їй у душу душею,
Радість і смуток її в слові твоїм покажи.
1889 р.

VIII
Сфер небесних музика повинна густи пречудовно, -
Тільки, на лихо, її слухати може не всяк.
Той, хто витає душею в далеких краях міжпланетних,
Чує великий акорд. Хай же він слуха його!
Ми ж, що живем на планеті, повинні ми слухати вічно
Той дисонанс, що дає цар всіх істот - чоловік.

1889
© Володимир Самійленко
Текст вивірено і опубліковано: Олександр Некрот

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні