укр       рус
Авторiв: 413, творiв: 41990, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.02.22
Роздрукувати твір

Володимир Самійленко

ЯМБИ  (З ПІСЕНЬ ПРО УКРАЇНУ)

I
Як часто в час сумний, коли душа зболіла
В давнину думкою літа,
Вбачається мені стражденна постать мила -
То постать любая Христа.

Ось, бачу, висить той, хто душу 'ддав за брата,
Хто в серці мав одну любов,
Осміяний всіма, замучений від ката,
І з ран біжить святая кров.

А ті, що він навчав, і котрі ним спасались,
Ті вірні всі ученики
У найлютіший час від страху поховались
Або стоять віддалеки.

І з реготом народ перед хрестом гукає
(Ще мало муки ворогам):
"Так ось він - той пророк, що всіх було спасає!
Ану тепер спасися сам!..

І знов я згадую тебе, Вкраїно-мати,
Твою біду, твій вид сумний;
Округ хреста твого, мій краю розіп'ятий,
Я чую регіт навісний...
1888 р.

II
О, де набрати слів? де виразів найти
Для мук, що душу всю шматують,
Коли я подивлюсь, як лютії кати
У нашій хаті бенкетують?
Щодня те бачити! І очі ще мої
Не вийшли разом із сльозами?
І не згоріли ще від сорому в огні
Уста, закуті кайданАми?
Який же сором нам! Так смійтеся ж із нас
Ви, горді волею народи:
Се перед вами ті, що в божевільний час
Самі відкинулись свободи.
_______

Так, смійтеся тепер! Але вже близько дні,
Що оживе наш люд забутий,
І ті, що слухають од нас самі пісні,
Почують голос ще не чутий.
І правди світ ясний, якого не було,
Здивована земля побачить,
І світом тим новим гнобителям на зло
Народ великий наш оддячить.
1889 р.

III
Вже годі плакати! Нехай із уст смутних
Не йде в нас слово безнадії,
Нехай душа болить і мліє з мук страшних,
Сльоза ж не скотиться на вії!
Святиня та сльоза... Її не будем лить
На очах тих, що нас катують,
Вони б ще збільшили той біль, що в нас болить,
А з наших сліз вони глузують.
Не будемо давать ми виразу чуттям,
Що так з душі на волю рвуться,
Нехай, задавлені, вони зміцняться там
І в праву ненависть складуться.
Огида до неправд, насильства, кривди й зла
Огнем у грудях заіскриться.
І мова, що в катів під вертлягом була,
Міцною зробиться, як криця.
Не очі, повні сліз, тоді покажем ми,
Не пісню зложимо журливу.
Ні!.. Гордо станем ми перед всіма людьми
З грозою праведного гніву.
Кохання істини на шлях нас наведе,
Натхнення дасть і сили слову.
І наш гарячий ямб грімницею впаде
На кривди гИдкую будову.
29 квітня 1889 р.

IV
Не будемо ми йти на ворога свого,
Щоб з ним кривавим боєм битись.
Ми знаєм не на те про варварство його,
Щоб дикості від його вчитись.

Хай ніж і кайдани зістануться тому,
Хто іншого не має права;
Для нас же, щоб розбить страшну свою тюрму,
Дісталась праця не кривава.

Ненавидим ми зло, проти його стоять
По всякий час душа готова;
Але на згин йому не будемо вживать
Ми зброї іншої, пріч слова.

Ми тим поб'єм його, що чесні почуття
У всі серця вкладати будем,
Що скрізь понесемо правдивеє знаття
І в головах думки розбудим.

І прийде час, коли між усіма людьми
Ідею любо привітають.
Нехай тоді встають усі раби пітьми -
Вони її не подолають.
1 мая 1889 р.

V
Невже для нас одних минають дурно роки,
Як перейшли вже сотні літ?
Невже не кинем ми й тепер свій сон глибокий,
Коли вже всі вітають світ?
Коли добро життя спізнали й полюбили
Найменші людності землі,
Коли вже всі, хто міг, на працю поспішили
Робити на своїй ріллі?
А ми ще все спимо, і міцно так нам спиться...
Чи шкода нам себе будить?
Чи досить нам того, як часом нам присниться,
Що в нас іще життя тремтить?
Чи як гукнем крізь сон, що ми ще не померли,
То тим себе ми спасемо?
Чи, може, нам тепер, як нас кругом обдерли,
Спасіння з'явиться само?
Нещасний краю мій! Ти як мала дитина,
Що, сівши в човен без весла,
Дрімає без страху; аж ось пройшла хвилина,
І хвиля човен понесла.
І він пливе, пливе; веселим роєм мрії
Перед дитиною блищать, -
А нижче ждуть її пороги кам'янії,
Що в шмаття човен потрощать.
21 вересня 1890 р.

1890
© Володимир Самійленко
Текст вивірено і опубліковано: Олександр Некрот

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні