укр       рус
Авторiв: 413, творiв: 41990, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.03.13
Роздрукувати твір

Володимир Самійленко

ВЕСНА

I
СОНЕТ 1
О весно, весно, де ти забарилась?
Чому не йдеш ти нас теплом зогріти?
Уже земля, ждучи тебе, втомилась
І хоче сніг змінять на пишні квіти.

Чи ще зима не досить наглумилась?
Чи ще морози будуть скаженіти?
Доволі, вже й діброва зажурилась
І простяга до сонця змерзлі віти.

Прийди ж, прийди! Тепла і світла прагнуть
Усі живі створіння, всі ростини
І без твоєї ласки замирають.

А прийдеш ти, убори пишні вдягнуть
Садки, ліси, і гори, і долини,
І співи щастя в гаї залунають.


II
СОНЕТ 2
Приходь же, весно: вже готові всі ми
Тебе, богине пишна, зустрічати
І, вгледівши твої зелені шати,
До тебе вийдем з співами гучними.

А ти устами пишними твоїми,
Як рівних, всіх нас станеш цілувати.
І от тоді почнем ми оживати
І заміцнятись силами новими.

І забренить, і полетить угору
Наш спів, окрилений твоїм коханням,
І вславить він твої могутні чари.

Усе до одного пристане хору,
І гімн людей з пташиним щебетанням
В одній гармонії прониже хмари.


III
СОНЕТ 3
Ти все не йдеш, і заклик наш даремний,
Хоть час давно настав твого приходу.
Чому ж не хочеш ощастить природу?
Чи тим, що в їй живе народ нікчемний?

Так: темні душі й неба покрів темний,
Холодні хмари над серцями з льоду.
Але прийди і, як цілющу воду,
Подай у серце нам свій вплив таємний.

Під впливом тим добріші станем ми
І крига в серці нашому розтане,
Неначе покрів лютої зими.

Від нашої душі злоба відстане,
А промінь твій чуття засвітить ясне,
І довго, довго світло те не згасне.


IV
СОНЕТ 4
Я бачив, як дитиночка маленька,
Що ще краси твоєї не зазнає,
В тяжкій недузі руки простягає
До сонця. Весно! ти для всіх як ненька.

Дай знати їй, як вітерець злегенька
Квітки рясні в садочку нахиляє,
Як гай з розкОші теплої вмліває
І в небі пташка дзвоником теленька.

О чарівнице! Лікарко чудова!
Ти кличеш жити й тих, хто жить не хоче,
Ти гоїш рани втомленого духа.

Ось-ось твоя жива поллється мова,
Й життям створіння всяке затріпоче,
Що тую мову тільки раз послуха.


V
СОНЕТ 5
Я чув її, ту мову чарівную,
І серце рветься ще її почути,
Найбільше щастя, де найменш отрути,
І щастя те моє, бо я існую.

Та мова душу розважа смутную;
Тоді вже не питаюся, чи бути.
Здається, в вічність би протяг минути,
Щоб вічно бачить ту красу живую.

О, хутко, хутко вже тебе побачу,
Красо природо, в шлюбному убранню,
Тебе, утіхо кожному диханню!

Якою ж піснею тобі віддячу
За радість ту, що в серце налила ти?
Натхни мене й навчи тебе співати.


VI
КАНЦОНА 1
Вона вже йде,
І серце жде
Її, як кралю молоду,
Іди ж скоріш,
Мене потіш,
Тобі назустріч я піду.
В ряснім гаю
Журбу свою
Забуду, щастя там знайду,
По муках всіх
До чар твоїх
З сльозами щастя припаду.
Тобі ясній,
Тобі благій
Я розповім свою біду;
Твоїм квіткам,
Твоїм пташкам
Гучні я співи заведу.
Іди ж мерщій!
В природі всій
Я чую вже твою ходу.
Красо моя!
Зустріну я
Тебе, як кралю молоду.


VII
КАНЦОНА 2. СЕКСТИНА 1
Вже хмари не такі густі й холодні:
Їх сонце променем своїм розбило.
Воно осяло і зогріло землю
І щедро всім дало свого проміння;
Дало його й на наші вбогі хати,
І всяк його приймає, скільки хоче.

Воно нікого поминуть не хоче;
Не як земні ті світища холодні,
Що їх проміння не про вбогі хати.
І кайдани зими воно розбило
Не задля тих, що від його проміння
Шатром готові б захистити землю.

О сонечко! даруй нам більш на землю
Проміння, бо земля тепла вже хоче;
А наші всякі штучнії проміння
Палаци хай освічують холодні.
О сонечко! Коли б же ти розбило
Той дах, що скрив від тебе наші хати.

Щоб темряви не знали наші хати!
Осяяні - вони осяють землю,
Бо світло, скоро кайдани розбило,
Вже без упину піде скрізь, де хоче.
А нори темні і сніги холодні
Не скриють від землі його проміння.

Тебе, благе, небеснеє проміння,
Тебе вітають наші вбогі хати,
Бо ти зогріло нам чуття холодні.
Любов небес - ти вчиш любити землю,
І серце землю всю зогріти хоче.
Бо ти в йому холодний лід розбило.

Ще лихо нам бажання не розбило
Іти туди, де сяє нам проміння,
І серце бути в темряві не хоче.
Ми на землі будуєм наші хати,
Але з небес ми візьмем світ на землю,
Щоб він світив і грів серця холодні.

Холодні хмари, сонце, ти розбило!
Пошли ж на землю більш і більш проміння,
Бо наші хати тьма повити хоче!


VIII
СОНЕТ 6
На небо знову сонце випливає,
Щоб докінчить звитяжную роботу...
Але покинь тепер свою турботу:
Вже ворогів твоїх давно немає.

Поглянь на все розложище безкрає, -
Там крига й сніг, твого вжахнувшись льоту,
Розтанули, щоб дать води болоту,
Та вже й воно від тебе висихає.

І сонце бачить, що війну скінчило,
Бо бачить поле вільним знов і чистим, -
І стало з лютого благим і милим.

І де вогнем палючим, променистим
Воно сніги ворожі розтопило,
Зростило там трави зелений килим.


IX
СОНЕТ 7
Вже скрізь травиця пишна землю вбрала,
Поглянь на гору, як там на узбоччі
Природи сили молоді, робочі
Її засіяли без плуга й рала.

Дай Боже ж, щоб повік вона пишала
І тішила всі стомленії очі;
Дай Боже, щоб з холодної півночі
Вона зими ще довго не зазнала!

Нехай не схне й не зітнеться косою,
А зеленіє променем зогріта
І скроплена небесною росою,

Бо так не втішать пишною красою
Усі багатії дарунки літа,
Як та травиця втішила собою.


X
СОНЕТ 8
Був день ясний - і враз зібрались хмари;
Але від них не будьмо в безнадії,
Бо то бажані гості веснянії,
Що не приносять нам на землю кари,

Але несуть дощу благії дАри,
Щоб дать поживу на жита новії,
А пишно вбрані луки молодії
Прибрати ще в нові, ясніші чари.

І дощ пройшов. Сіяє знов проміння
З ясних небес над пишною землею,
Вона ж така хороша стала й свіжа,

Неначе в ті щасливі дні творіння,
Коли ще не глумилися над нею
Ні лютий звір, ані людина хижа.


XI
СОНЕТ 9
Весна все дужче розправляє крила,
Дерева вже вдягли новеє вбрання.
О весно, весно, чистеє кохання,
Якби ти й кожне серце обновила!

Якби й наш дух ти так красою вкрила,
Щоб без злоби, зневір'я й горювання
Твоїх пташок ми чули щебетання.
Чи над людьми твоя краса безсила?

Але я все ж тебе благословляю,
Щасливий тим, що міг тебе спізнати,
Я не хотів би землю покидати.

І тільки смутно, що з такого раю
Зробили ми долину мук безкраю,
Де тільки й можна плакати-ридати.

1892
© Володимир Самійленко
Текст вивірено і опубліковано: Олександр Некрот

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні