укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44157, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2022.02.12
Роздрукувати твір

Вікторія Торон

Коли збігалися...

Коли збігалися в морозний ранній вечір
у дім закляклими,
руками жадібно тулилися до печі
з товстими кахлями,
розігрівалися поволі у розмовах,
і хлопчик в забутті
проводив пальцем по полив’яних узорах,
згубившись у собі...
В гнилому місті дні під хмарами низькими
сльозились-супились,
і відзеркалювались постаті в вітринах,
замерзло щулились.
А в літній час плили поверхнями скляними
в сукенках райдужних,
поперед себе гнали сонячні хвилини
в сталевих зайчиках
і назавжди за тим зникали, поринали
у денне меливо,
у передзвін трамваїв, тих, що проминали,
гудіння-тремоло...
Аж  раптом світ ставав у золоті і пишний–
до непритомності,
мов незаслужений дарунок той розкішний –
з самих коштовностей.
Та диво це чомусь нічого не міняло
в житейській сталості,
воно, непрохане, хвилинно дивувало --
і забувалося...
Отак складався сон буття у них недовгий --
політ лелечий.
Рипучий сніг, належний одяг по погоді,
гостинність печі,
на кахлі кучерик, обведений наївно
дитям поволі --
передчуття, ледь насторожене, первинне,  
своєї долі,
і шерех листя в скронях вишуканих вулиць.
таких знайомих,
півроку хмарності, що зваблює горнутись
в обійми дому.
...Вони пішли – і не змінилася природа,
будинки, площі,
бо із могутнім Роком терміни угоди
в останніх довші.
Як і колись, стоять оті самі вітрини,
немов відтяті,
і відбиттям їх випадковим, скороплинним
не перейняті.
Усе розкидано, мов вирвані картинки.
Дощі роззуті
поривно змочують гранітові бруківки
неперетнуті.
Вони пішли. Їх взято неводом навічно
із сліз юдолі.
Давно розвалено стару надійну пічку
з малюнком долі.
Лише хлопчина марить відгомоном щезлим
в житейськім тлумі,
у плині літ по кахлі пальчиком замерзлим
веде в задумі.

2022
© Вікторія  Торон
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні